О фальсификации истории \ Про фальсифікацію історії

Решила набросать несколько абзацев своего ИМХО на тему, вынесенную в заголовок.
Почему на двух языках? Просто хотела написать это и для тех, кому ближе и привычнее мова. (А также показать некоторым неумным нетоварищам, которые до сих пор страдают фигнёй про "вы ленивые, не способны мову выучить". При этом они сами демонстрируют полную неспособность грамотно изъясняться ни на на одном из рабочих языков ООН, в число которых входит и русский). Время от времени я буду делать такие двуязычные публикации.

Есть такое слово – власть.
И есть множество рецептов, как её, образно говоря, «приготовить», чтобы этот «ужин» не оказался слишком горьким. Одним из таких рецептов – весьма действенным, кстати – является фальсификация истории.
Что такое народ? Народ – это не просто совокупность людей, живущих на определённой территории. Это как правило культурная общность, в которой люди придерживаются сходных обычаев и воззрений. Объединяет народ также и его прошлое. Память о деяниях предков, и так далее. А что есть прошлое, если не корни настоящего и будущего? Возьмите хотя бы даже не народ – отдельного человека. Лишите его памяти, и вы получите совершенно беспомощное существо, не знающее, что оно такое и как ему поступать. Манкурт, лишённый всякого понятия о моральных ограничениях. Управлять таким беспамятным будет невероятно просто: нужно всего лишь подсказать ему, что делать. И он сделает что угодно.
Точно то же самое произойдёт и с народом. Чтобы превратить его в безумное стадо, достаточно лишить его истинной памяти о себе, подсунув взамен фальшивку. Рецепт от Аненэрбе, кстати. И сейчас его с большой выгодой для себя применяют организации вроде Фонда Сороса. Подмена истории – можно сказать, их конёк, он на нём неплохо зарабатывают. Ведь одно дело пытаться ограбить человека при здравом уме и полной памяти – он ведь сопротивляться будет, согласитесь – и совсем другое, когда облегчить карманы нужно манкурту. Этот, если сказать ему правильные слова, сам всё отдаст, и ещё радоваться будет.
Думаете, в этом случае есть разница между отдельным человеком и народом? Её не существует.
Воинствующие исламисты взрывают памятники древней культуры. Т.н. «неправительственные организации» (конечно, они неправительственные, ведь существуют на деньги корпораций) стряпают фальшивки и переписывают учебники истории. Отдельные персоны, выдающие себя за известных учёных, издают толстые книги, основной фабулой которых является утверждение: «Вам все лгали, только я открою правду, которую от вас скрывали!» И, разумеется, начинают лгать с первых же страниц, невзирая на факты и логику… Что общего между фанатиками-вандалами, «белыми воротничками» из НПО и «непризнанными гениями» от науки?
Общего у них немного – всего лишь руководство, и цель.
Монополия на истину – это ещё не сама власть, но ключ к ней. Потому Сорос и ему подобные, для кого слово «власть» равнозначно слову «бизнес», пойдут на всё. Строго по определению про 300% прибыли. Ничего нового в этом мире.
Как этому противостоять? Что делать, если Сорос и соросы вкладывают миллиарды в фальсификацию истории?
Во-первых, никаким СМИ не верить на слово. НИКАКИМ. Потому что «свободные журналисты» и раньше были персонажами легендарными, а теперь и вовсе перешли в разряд героев фэнтези. Во-вторых, то же касается всяческих «институтов национальной памяти»: они – прямые инструменты корпораций, сидят у соросов на зарплате и делают, что им велят. В-третьих, искать архивные документы. Добиваться их рассекречивания, если это возможно. Люди за несколько тысячелетий накопили огромное количество бумаг. Разумеется, существуют и поддельные документы – мутные истории с явными нестыковками и анахронизмами в «резонансных» бумагах то и дело вылезают на поверхность – но подделать всё не хватит денег ни у какой корпорации. Даже у всех скопом.
А самое главное, нужно пользоваться таким замечательным инструментом, как мозг. Не отдавайте никому привилегию думать за вас, делайте это сами. Оно, конечно, требует известных усилий, но в итоге окупается.


Є таке слово – «влада».
Та є багато рецептів, як її, образно кажучи, «приготувати», щоб ця «вечеря» не здалася вам занадто гіркою. Одним с таких «рецептів» - дієвим, доречи – є фальсифікація історії.
Що таке народ? Народ – це не просто сукупність осіб, що мешкають на якійсь території. Це як правило культурна спільність, у якій люди додержуються подібних звичаїв та поглядів. Також об’єднує народ його минуле. Пам’ять про дії предків, і таке інше. А що є минуле, якщо не коріння сьогодення та майбутнього? Візьміть хоча б не народ – окрему людину. Позбавте його пам’яті, і отримаєте цілком безпорадну істоту, яка навіть не знає, що воно таке та як їй діяти. Манкурт, позбавлений будь якого розуміння про моральні бар’єри. Керувати таким безпам’ятним буде дуже просто: достатньо лише підказати йому, що робити. І він зробить що завгодно.
Точнісінько те саме станеться і з народом. Щоб перетворити його на скажене стадо, достатньо позбавити його справжньої пам’яті про себе, підсунувши замість неї фальшивку. Рецепт від Аненербе, доречи. І зараз його з великою користю для себе використовують організації на кшталт Фонду Сороса. Підміна історії – можна сказати, їх «фішка», вони на цьому добре заробляють. Одне діло пограбувати людину, яка при здоровому глузді та повній пам’яті – вона ж опір вчинить, згодні? – та зовсім інша, коли обчищати кишені манкурту. Ця істота, якщо сказати їй потрібні слова, сама все радісно віддасть.
Вважаєте, у цьому випадку є різниця між окремою людиною та народом? Її не існує.
Войовничі ісламісти підривають пам’ятники древньої культури. Так звані «неурядові організації» (звісно, вони неурядові, бо існують на кошти корпорацій) майструють фальшивки. Окремі персони, начебто вчені, видають товсті книжки, основною фабулою яких є ствердження: «Вам усі брехали, тільки я відкрию правду, яку від вас приховували!» І, звісно, починають брехати с перших сторінок, невважаючи на факти та логіку… Що об’єднує фанатиків-вандалів, «білих комірців» з неурядових організацій та «невизнаних геніїв» від науки?
Спільного у них небагато – лише керівництво, та мета.
Монополія на істину – це ще на сама влада, але ключ до неї. Тому Сорос і йому подібні, для кого слово «влада» рівнозначно слову «бізнес», підуть на усе. Строго по визначенню про 300% прибутку. Нічого нового у цьому світі.
Як цьому протидіяти? Що робити, якщо Сорос та сороси витрачають мільярди на фальсифікацию історії?
По-перше, ніяким ЗМІ не вірити на слово. НІЯКИМ. Тому що «свобідні журналісти» і раніше були персонажами легендарними, а зараз і зовсім перейшли до розряду героїв фентезі. По-друге, те ж саме відноситься усіляких «інститутів національної пам’яті»: вони – безпосередні інструменті корпорацій, сидять у соросів на зарплатні і роблять, що їм кажуть. По-трете, шукати архівні документи. Вимагати їх розсекречення, якщо це можливо. Людство за декілька тисячоліть накопило величезну кількість паперу. Звісно, існують і підроблені документи – брудні історії з явними невідповідностями та анахронізмами в «резонансних» паперах раз за разом вилазять на божий світ – але підробити їх усі не вистачить грошей у жодної корпорації. Навіть у всіх разом.
Найголовніше, треба користуватися таким чудовим інструментом, як мозок. Не віддавайте нікому привілею думати за вас, робіть це самі. Воно, звісно, потребує деяких зусиль, але у підсумку виправдає себе.