Мо­би­ли­за­ция по-​украински

А на мове его нет.

И это пра­виль­но. Одоб­ряю. Зачем он укра­ин­цам нужен. Об­ло­мов Гон­ча­ро­ва тоже ку-ку? А Левша Ни­ко­лая Лес­ко­ва?

Кста­ти, тео­ре­му боль­ших чисел Че­бы­ше­ва тоже надо бы за­пре­тить. Вы­черк­нуть из всех учеб­ни­ков. А с це­пя­ми Ан­дрея Мар­ко­ва, уче­ни­ка Че­бы­ше­ва, даже не знаю как по­сту­пить. Мар­ков­ские цепи - это оковы для ра­зу­ма, для сво­бод­ной мысли. Мос­ка­ли их при­ду­ма­ли! По­рвать эти цепи на хер!

Хох­лам нече­го те­рять кроме мос­каль­ских цепей Мар­ко­ва!

Все есть...

Федір Достоєвський

ЗЛО­ЧИН І КАРА

ЧА­СТИ­НА ПЕРША

I

На по­чат­ку липня, над­зви­чай­но жаркої пори,якось надвечір, зі своєї комірчини, яку най­мав у пожильців в С-му про­вул­ку, на ву­ли­цю вий­шов юнак і повільно, мовби в нерішучості, по­пря­му­вав до К-на мосту.

Він щас­ли­во уник­нув зустрічі зі своєю ха­зяй­кою на схо­дах. Комірчина його містилася під самісіньким дахом ви­со­ко­го п’яти­по­вер­хо­во­го бу­дин­ку і ски­да­ла­ся більше на шафу, ніж на житло. Ха­зяй­ка ж, у якої він най­мав цю комірчину з обідом і об­слу­гою, меш­ка­ла на по­верх нижче, в окремій квартирі, і що­ра­зу, йдучи з дому, він мусив про­хо­ди­ти повз ха­зяй­чи­ну кухню, з майже за­вжди роз­чи­не­ни­ми навстіж две­ри­ма. І що­ра­зу, коли він про­хо­див мимо, його охо­плю­ва­ло якесь хво­роб­ли­ве і бо­яз­ли­ве по­чут­тя, якого він со­ро­ми­вся і від якого болісно кри­ви­вся. Він дуже за­бор­гу­вав хазяйці і бо­яв­ся з нею зустрічатись.

Не те щоб він був такий уже бо­яз­кий і за­тур­ка­ний, нав­па­ки, але з де­я­ко­го часу він пе­ре­бу­вав у дратівливому напруженні, схо­жо­му на іпохондрію.Він так за­гли­би­вся в себе і відцурався всіх, що бо­яв­ся навіть будь-​якої зустрічі, а не те що зустрічі з ха­зяй­кою. Його допікали злидні; але останнім часом навіть скрутне ста­но­ви­ще пе­ре­ста­ло гнітити його. Про щоденні спра­ви свої він зовсім пе­ре­став і не хотів ду­ма­ти. Та й ха­зяй­ки, по суті, він зовсім не бо­яв­ся, хоч би що вона там за­ми­ш­ля­ла проти нього. Але зу­пи­ня­тись на схо­дах, слу­хати всякі дурниці про весь цей бу­ден­ний дріб’язок, до якого йому немає ніякого діла, всі ці при­ста­ван­ня, щоб дав гроші, по­гро­зи, скар­ги, і до того ж са­мо­му ви­кру­чу­ва­тись, про­си­ти ви­ба­чен­ня, вибріхуватись, — ні, вже краще про­слиз­ну­ти якось кішкою по схо­дах і втек­ти, щоб ніхто не бачив.

А втім, цього разу влас­ний страх зустрічі зі своєю кре­ди­тор­кою навіть його са­мо­го при­кро зди­ву­вав, коли він вий­шов на ву­ли­цю.

«На яке діло заміряюсь, а тимча­сом таких дур­ни­ць боюся! — по­ду­мав він з див­ною усмішкою. — Гм... справді... все в руках лю­ди­ни, і все вона мимо носа про­но­сить ви­ключ­но через саме бо­я­гузтво... це вже аксіома... Цікаво, чого люди найбільше бо­ять­ся? Но­во­го кроку, но­во­го влас­но­го слова вони над усе бо­ять­ся... А втім, я надто ба­га­то роз­ду­мую про всякі дурниці. Через те й нічого не роблю, що про дурниці думаю. А може, зре­штою, й так: тому й фан­та­зую, що нічого не роблю. Це я за останній місяць нав­чи­вся фан­та­зу­ва­ти, день і ніч ле­жа­чи в своєму кутку і ду­ма­ю­чи... про царя Го­ро­ха. Ну чого я зараз іду? Хіба я здат­ний на це? Хіба це серй­оз­но? Анітрохи не серй­оз­но. Так, за­ра­ди фантазії сам себе тішу, іграшки! Ба й справді іграшки!»

Надворі спека була стра­шен­на, до того ж за­ду­ха, штов­ха­ни­на, скрізь вапно, ришту­ван­ня, цегла, ку­ря­ва і той особ­ли­вий літній сморід, такий знай­о­мий кож­но­му петербуржцеві, що не має можливості най­ня­ти дачу, — все це од­ра­зу неприємно вда­ри­ло на і без того вже розладнані нерви юнака. А нестерп­ний сморід з пив­ни­ць, яких у цій частині міста особ­ли­во ба­га­то, і п’яні, що раз у раз трап­ля­ли­ся йому, незва­жа­ю­чи на бу­день, до­пов­ни­ли огид­ний і сум­ний ко­ло­рит кар­ти­ни. По­чут­тя глибокої огиди на мить про­зир­ну­ло в тон­ких рисах юнака. До речі, він був на­про­чуд гар­ний з себе, з пре­крас­ни­ми тем­ни­ми очима, темно-​русявий, струн­кий, на зріст вище се­ред­ньо­го. Але скоро його цілком охо­пи­ла чи то гли­бо­ка за­ду­ма, чи навіть, певніше, щось схоже на за­бут­тя, і він пішов, уже не помічаючи нічого нав­ко­ло, та й не маючи ба­жан­ня помічати. Зрідка тільки бурмотів він щось сам до себе, через свою звич­ку до монологів, у чому він оце зараз сам собі при­знав­ся. Разом з тим він і усвідомлював, що думки його часом плу­та­ють­ся і що він дуже ослаб: вже дру­гий день він майже зовсім нічого не їв.

Ре­ко­мен­дую Со­ля­рис на укро мове , зву­чит смеш­но 

При­шлось как-​то раз про­чи­тать Фета на мойве: по­про­си­ли на­пе­ча­тать би­ле­ты для эк­за­ме­нов.

Это что-​то 

Ни од­но­го стиха опо­знать не уда­лось

Неа

да не так это со­всем.

хо­те­ли денег, да. но это че­ло­ве­че­ское. Во­ланд не даст со­врать.

можно по­ду­мать армия Рос­сии на­пол­не­на сплошь доб­ро­воль­ца­ми, во­ю­ю­щи­ми без денег и за идею. между про­чим, их з/п на к се­ре­дине войны пре­вы­ша­ла сред­нюю ре­аль­ную по стране раз в де­сять, осо­бен­но для де­прес­сив­ных ре­ги­о­нов.

По­лу­чи­ли то к чему стре­ми­лись, но со­всем не то чего хо­те­ли..(с)

ну так это тоже перёж в лужу, как у ТСа. в чём раз­ни­ца между стрем­ле­ни­я­ми и хо­те­ни­я­ми? они что, про­ти­во­по­лож­ны? Где вы учи­лись все, грам­ма­ти­ке и по­стро­е­нию фраз. не го­во­ря уже о ло­ги­ке.

Они по­лу­чи­ли как раз не то, что хо­те­ли. ТС пёр­нул в лужу ради кра­си­во­го обо­ро­та, а мозги-​то не ра­бо­та­ют.

по факту, их об­ма­ну­ли. обе­ща­ли без­виз и вы­со­кие з/п. а от­прав­ля­ют в мя­со­руб­ку. До­слов­но: они по­лу­чи­ли НЕ ТО, что хо­те­ли.

а что ка­са­ет­ся "об­ма­на", то у кой­ко­го это от­нюдь не ра­зо­вые от­маз­ки объ­яс­не­ния..

Ну, и самое глав­ное. обе сто­ро­ны об­ма­ну­ты тем, сколь­ко им при­дёт­ся за­пла­тить за эту вой­нуш­ку. Вот в чём самый глав­ный обман. Ин­фля­ция в обеих стра­нах су­ма­сшед­шая. Это же пря­мая плата за  войну, из­держ­ки пе­ре­кла­ды­ва­ют­ся на на­се­ле­ние. и  это да­ле­ко не самые страш­ные по­след­ствия для обеих сто­рон.

Нет, со­вер­шен­но за­кон­чен­ный. Вы про­сто не тот смысл в гла­гол "иметь" вкла­ды­ва­е­те.

"По­лу­чи­ли то, что имели". Два ва­ри­ан­та от­ве­та.

"Кот в са­по­гах"? Не помню, но на­вер­ня­ка был...

Был даже муль­тик Вин­ни­Пух на ка­зах­ском.

Каль­ды ба­ра­сен Пя­та­чок

уль­кум, уль­кум жасы...

Из­на­чаль­но? Вовсе нет. Про­сто книж­ка в доме была, вот мама мне её и чи­та­ла. А так учил мову со вто­ро­го клас­са.

И про­цесс не оста­нов­лен. При­чем до­ка­за­тель­ства бук­валь­но на по­верх­но­сти:  по­скон­ная ма­ло­рос­сий­ская срака стала поль­ской дупой где-​то между по­ме­ран­че­вой и май­да­ном. Это вам не карта-​мапа при­мер­но в то же время, это эк­зи­стен­ци­аль­ные ос­но­вы укра­ин­ско­го бытия.

ма­ло­рос­сий­ский диа­лект воз­ник  на тер­ри­то­ри­ях, на ко­то­рых про­жи­ва­ли рус­ско­го­во­ря­щие, и ко­то­рые ок­ку­пи­ро­ва­ла Пше­кия, очень давно, века с 15го. А Рос­сия в лице царей за­би­ла на это боль­шой болт, и за­ня­лась "при­ра­ще­ни­ем" зе­мель на Во­сток.  В ре­зуль­та­те, из рус­ских пшеки-​католики сде­ла­ли укра­ин­цев, го­во­ря­щих на русско-​польском, каким яв­ля­ет­ся укра­ин­ский. Од­но­вре­мен­но с на­саж­де­ни­ем языка шло на­саж­де­ние ка­то­ли­че­ства, и вы­жи­га­ние пра­во­сла­вия. (и между про­чим эти про­цес­сы из 16-17в стран­ным об­ра­зом по­вто­ря­ют­ся и те­перь на этих тер­ри­то­ри­ях!!)

а ино­род­ные рос­сий­ские цари с немец­ки­ми кор­ня­ми на это смот­ре­ли сквозь паль­цы. и более того, они с удо­воль­стви­ем "одал­жи­ва­ли" своих сол­дат на чужие войны, ино­вер­цам ради пре­стИ­жу или ба­б­лиш­ка. Т.е. про­да­ва­ли. Людей, своих под­да­ных. поз­во­ляя ис­поль­зо­вать себя в чужих ин­те­ре­сах. И власть в лице знати с пре­зре­ни­ем от­но­си­лась уже к сво­иму на­ро­ду. и со­зда­ва­лось такое от­но­ше­ние явно, с са­мо­го верха.

Так вот, СЕЙ­ЧАС по­хо­жие вещи уди­ви­тель­но по­вто­ря­ют­ся в виде "мы ро­жать не про­си­ли" и "се­ля­нам учит­ся в сто­ли­цах не гоже", и даже "от­ре­жем муж­чи­нам уды за абор­ты"... Впору за­ду­мать­ся, ОЧЕНЬ силь­но, КТО стра­ной пра­вит.

брёвнышка-​то мы и не видим, легче на дру­гих на­ки­нуть. своё не во­ня­ет, да?